В ефірі

"Незламний Херсон": директор Херсонського театру Олександр Книга про окупацію, власне викрадення та роботу

15.09.2022 р., 10:35
"Незламний Херсон": директор Херсонського театру Олександр Книга про окупацію, власне викрадення та роботу

Яким був початок війни у Херсоні? Як херсонці чинили спротив? Як склалася доля Херсонського обласного академічного театру імені Миколи Куліша з початком повномасштабного вторгнення? Про театр під час війни і життя в окупації, патріотів і колаборантів, про власне викрадення та допити, творчість під час війни і театр без кордонів та обмежень в ефірі Радіо Культура розповів генеральний директор-художній керівник Херсонського обласного академічного театру імені Миколи Куліша Олександр Книга.

Про початок війни

Для мене, як і для всіх українців, розпочалося все зненацька. 23 лютого у нас була величезна прем'єра. Вперше в театрі ми зробили імерсійну виставу, велику, красиву, експериментальну. І дуже пізно повернулися додому. А вранці прокинулися від вибухів, тому що я живу в Олешках, на лівому березі Дніпра. Недалеко від нас військова частина, і саме туди прилетіла перша ракета. Зателефонував син і сказав, що почалася війна. Не вірилося до останнього. Ми читали в книжках і дивитися кіно про Другу світову війну. Не вірилось, але все робилося автоматично. Ми з молодшим сином швидко одягнулися, поїхали в магазин, купили продуктів. Тоді ще не було черг. Заїхали на заправку, і теж не було дуже багато машин. Ми заправили машину повністю.

Я залишив сина вдома, а сам побіг на роботу — в театр у Херсоні. Приїхали в театр, швидко відключили газ, відкрили бомбосховище. На роботу прийшли мої заступники й проговорили, що будемо тримати зв’язок і дивитися, що воно буде. І десь пів на першу дня я поїхав додому. Коли я перетнув Дніпро, наш вже знаменитий Антонівський міст, то в бік Олешок стояла черга з машин, а зліва жодної машини не було. У цей час мені телефонує товариш, який теж живе в Олешках, і каже: "Повертайся, там танки вже". І як тільки ми виїхали на міст зі сторони Олешок, налітають гелікоптери, висаджується десант між мостами й захоплюють міст. Вибухи, постріли, ракети. Ми в цей час тікаємо вже десь в Антонівці, повертаємось в Херсон. Війна вже справжня.

Потім я приїхав до товариша, він заводить каючок (назва невеликого плоскодонного рибальського човна — ред.) і везе нас не просто, щоб перевезти через річку, а в Олешки. І коли ми висаджуємося вже в Олешках, поряд з маленькими мостом, йде бій. І так ми опинилися в окупації. Міст був захоплений, незрозуміло, як їхати в Херсон, і ми ночували в підвалі.

На другий-третій день я почав телефонувати керівництву, в обласну раду, губернатору, тому що я ще й депутат обласної ради. Вони евакуювалися до Миколаєва, тому що була команда покинути місто і залишити військову адміністрацію. Мені сказали сидіти на місці і не їхати в Херсон. Перший тиждень точно. На мосту лежали і наші хлопці, які загинули, і російські, і навіть не дозволяли зібрати тіла, тому що бої йшли весь час.

Ми з хлопцями зорганізувались, патрулювали вулиці, тому що поліції немає, а мародери почали вже на третій день вилазити, тому що ті, хто встиг поїхали, покидали свої будинки. І на другий день війни ми знали всіх сусідів, і з 8-ї вечора до 6-ої ранку ходили вулицями. Було страшно. От так для нас розпочалася війна.

Потім почалися пошуки продуктів, тому що на третій чи четвертий день в магазинах просто все щезло. Міст був захоплений, а все постачання було з правого берега. Не було нічого. А в магазинах та аптеках були кілометрові черги, і люди не знали, чи щось там є.

Про Херсонський обласний академічний театр у перші дні війни

Як театр він не працював. На другий день, коли відбулося захоплення мосту і були бої, люди прийшли в театр до бомбосховища. У нас все було зроблено, бо там знаходилася наша театральна кав'ярня. Там пристойно, чисто, сухо і є можливість готувати їжу. Там жило понад 70 людей. Це були і працівники театру, і кілька постраждалих сімей з Антонівки, де теж були пошкоджені будинки.

Про спротив Херсона

Мітинги у Херсоні почалися 2 березня. Пройшов тиждень війни. Люди в цей час сиділи в підвалах, в пошуках їжі, вони боялися. Росіяни захопили телебачення і буквально на другий тиждень запустили своє. Радіо дуже довго працювало — два місяці точно. Ми спілкувались у соціальних мережах та підтримували одне одного. І у людей була потреба вийти. Люди в театрі малювали плакати від руки, що "Херсон — це Україна". Ми виходили, тому що хотіли побачити одне одного. З іншого боку, ми хотіли щось робити. І вийшли тисячі людей. У перші дні, поки стояли там військові-строковики, то ці хлопчики під напором відступали, машини їхали. Ми відчували свою силу і кожного дня кількість людей збільшувалась.

Наші місцеві колаборанти вже 13 березня, у день визволення Херсона від німецько-фашистських загарбників, знімали відео, що херсонці вперше мали змогу покласти квіти до пам'ятника. А у цей час на площі був мітинг — близько 8 тисяч людей. Наш головний режисер Сергій Павлюк був серед них і закликав їх піти до пам'ятника. Колона пішла вулицею. І є знамените відео, де на бронетранспортер вискочив хлопець із прапором. Це було саме в цей час. І уявіть, близько 10 людей знімають кіно, зокрема Сальдо, а в цей час йде величезний натовп. Вони просто розбігалися. І це теж підсилювало людей.

Я в цей час не міг приїхати в Херсон, але був величезний мітинг в Олешках. Херсон задав планку, і тоді пішли мітинги в Каховці, в Голій Пристані, в Олешках… Районні центри почали теж виходити на мітинги. 8 березня я хотів поїхати в Херсон, але колеги сказали не їхати. У моєї заступниці був обшук, тому що в неї кілька років тому син був в нацкорпусі. Звісно, колаборанти здавали першими людей найбільш активних, і до неї першої прийшли з нашого театру.

Скільки колаборантів виявилося в Херсонському театрі

Я радий, що їх мало. Ми знали, що є люди, у яких ностальгія за Радянським Союзом, за так званими братніми стосунками. У мене 250 осіб штату, з них на сьогодні лише 16 осіб пішли співпрацювати, зокрема чотири актори, двоє людей з балету і одна з оркестру.

Є відео, де чоловік представляється директором театру і проводить рашистам екскурсію театром. Це Валера. Він працював багато років у театрі. Коли він проштрафився, ми його просили піти. А уже перед війною взяли його охоронником, тому що звільнилась людина, а він добре знає театр. І зараз він у нас виявляється "директором театру". Наразі вони не можуть набрати штат. Вони цими невеличкими силами колаборантів намагаються створити якусь картинку і не розуміють, що працюють на цю пропаганду.

У нас створена група театру, де ми спілкуємося. На превеликий жаль, дуже багато людей залишились в Херсоні, бо не мали змоги виїхати, тому що не було офіційних коридорів. Сьогодні можна виїхати тільки за великі гроші — від 5 до 10 тисяч гривень з людини.

Про обшуки та допити

За мною прийшли 23 березня. Фактично через місяць після початку війни. Коли вони прийшли до нас і почали обшук в будинку, то вони сказали: "У нас є відомості, що ви організатор мітингів". А я фактично не був у Херсоні. Звісно, ми закликали всіх у соціальних мережах виходити. Також окупанти сказали, що я роздавав гроші на мітингах. Я говорив: "У нас люди приходять не за гроші. Я депутат обласної ради. У нас що не сесія, то мітинг. Люди звикли виходити. Вони вільні і так виражають своє невдоволення". І вони не могли цього зрозуміти.

Мене возили на допити не просто з конвоєм. Ти живеш на краю міста, під лісом, там ніколи не їздять машини. Виглядаєш у вікно, а на тебе з броньованого КамАЗу дивиться кулемет. І ти розумієш, що щось сталося. І коли ти відкрив двері, виявляється, що там бронетранспортерів не один, а три. А ще десять чорних джипів "зеток" і 40 людей, озброєних до зубів, оточили твоє подвір’я. Снайпер сидить на сусідській недобудові. Перекриті вулиці. Було таке враження, що знімається кіно.

Мені було страшно за родину, але я тішуся з того, що ніхто не плакав. Тоді старший син поїхав, і нас залишилось шестеро. Вони змусили всіх вийти з дому. В будинок зайшли три озброєні чоловіки з броньованим щитом. Потім допит, обшук. Перевернули все догори дном, а потім сказали дружині, що забирають мене на кілька днів, тому хай збере речі. Мене посадили в машину і повезли в Херсон, куди я їхав з великим конвоєм і під радіо "Байрактар".

Потім привезли мене в СІЗО, тоді вже шапку на голову, щоб очі закрити, руки за спину, і закинули в камеру. Єдине — я намагався згадати, що в мене є в телефоні, що я не видалив, тому що телефонувало і керівництво, і працівники різних служб. Але вони не давали зосередитись. Відразу відкрилось віконечко. І я думав, що зараз вони будуть грати у хороших поліцейських та поганих: ці мене полякають, а потім поведуть на допит. Так і сталося. Охоронниками були буряти, а затримували ФСБшники і кримський "СОБР".

Коли мене перший раз повели на допит, притягли в якусь кімнату, ти сидиш, у тебе шапка на очах, і я відчуваю запах спирту. Думаю: "Якийсь укол будуть давати". Але вони сказали, що візьмуть пробу на наркотики. То полазили в мене в роті якимось квачем, потім зняли відбитки пальців, зняли шапку і сфотографували, як злочинця, зліва й справа, а потім вже почався допит. Говорили про те, що я депутат обласної ради, тому треба йти працювати, а також казали, що вони надовго, і ми повинні зрозуміти, що вони брати і прийшли нас звільняти від нацистів. Я 33 роки працюю в Херсоні і не бачив нацистів та націоналістів.

Це була розмова ні про що. Мені ставили питання, я намагався відповідати. Вони дивились мій телефон. Там були видалені фотографії, але я не знаю, як видаляти вже видалені фото, тому вони бачили мітинг. І я казав, що я був на мітингу. Квіти роздавав, а гроші — ні. Також вони питали, що я робив у військкоматі, бо знайшли фотографії. Ще до війни я ходив у військкомат, аби записатися у тероборону, але військком відправив мене додому, бо мені 63 роки. Ця розмова тривала з обіду і десь до 7-ої вечора. І тоді мені сказали: "У Вас так багато друзів". А я ж не знав, що в цей час була величезна хвиля в Фейсбуці про те, що мене затримали, зокрема в Угорщині, Туреччині, Португалії, Грузії. Всі телефонували.

Як вдалося домогтися звільнення

Я очолюю Євразійську театральну асоціацію, у нас штаб-квартира в Стамбулі. І генеральний секретар цієї асоціації Кубілай Ерделікара відразу зателефонував міністру культури Туреччини. Кажуть, що той телефонував навіть Ердогану. Я точно не скажу. Я аналізував, можливо, навіть наші місцеві колаборанти доклали до цього руку. Тому що, може, завданням було налякати та змусити працювати. Тому що, коли Сальдо став мером міста, ми його вчили розмовляти. Він був будівельником і приїжджав до нас брати уроки. Ми вчили його співати, бо йому сподобалось на день міста співати пісню. Потім, вже коли мене відпустили, то до мене вони приїжджали в театр. Водночас мене попереджали, щоб мою активність у Фейсбуці треба припинити.

До мене в театр тоді прийшли три чоловіки в цивільному. Один зайшов до мене, сказав, що це він налагоджував життя в Донецьку після його захоплення, і їм дуже подобається в Херсоні. Я сказав йому, що я як депутат давав присягу українському народу. Тоді ми зняли тему з депутатством. Потім він сказав йти й відкривати театр, бо їм треба, щоб люди заспокоїлися. Єдине, на чому ми зійшлися — це те, що люди втомилися, вже місяць війни і їх треба заспокоювати. На цьому розійшлися. Тоді я зателефонував керівництву області, і мені сказали виїжджати будь-яким способом, тому що вони від нас не відчепляться. Я тоді вже почав шукати шляхи, яким чином це зробити.

Ми переїхали в Херсон, бо була чутка, що вони вже замінували міст, і ми боялися, що взагалі опинимося на тому боці. Я познищував документи в театрі, вивезли трудові книжки, щоб не могли людей ідентифікувати. І потім мені зателефонувати й сказали, що наші поліцейські будуть вивозити свої сім'ї. Вранці ми приїхали до тої "Фабрики", де була тисяча машин, на всіх написано "діти", і так ми виїжджали через дев'ять блокпостів. І вже коли побачили перший український, я просто плакав, тому що все було як звільнення. Ти вирвався з нечисті, з чорноти, адже після затримання йдеш вулицею, а таке враження, що за тобою слідкують. І страшно, що тебе заберуть.

Про долю співробітників театру

Більша кількість виїхала звідти. Хтось був змушений там сидіти 4-5 місяців. Є актриса, яка буквально кілька днів тому змогла вирватися і виїхати коридором через Крим. Тому зараз театр розпорошений по всьому світу. Ми намагаємось працювати, тримати людей. Ми платимо заробітну плату. Українська держава не кинула людей, і це є дуже позитивний меседж. Херсон чинить супротив дотепер й тому, що там розуміють, що держава їх не кинула. І вчителі, і медики, і театрали — всі отримують заробітну плату. Так, є затримки, орки захопили фінвідділ, ключі втрачені, і потрібно було створити вже на українській території казначейство, фінвідділ, відновити всі ключі та фінансування. Це дуже складно, але зарплата платиться.

І тому ми намагаємось працювати. Ми не покладаємо рук ні секунди. Навіть ті люди, які знаходяться там, беруть участь зараз у створенні певних продуктів. Вони готуються на наступний день після звільнення Херсона зіграти виставу і вийти до своїх любих глядачів. У нас був місяць проданих вистав. Ми винні херсонцям тридцять вистав як мінімум. Херсонський глядач любив Херсонський театр. Тому у нас є ідея — на другий день (після звільнення — ред.) зіграти виставу, і ми все робимо для того, щоб це відбулося, навіть знаходячись в різних куточках України і світу. Ми згуртовані і ми робимо продукти, аби дивувати найближчим часом.

Я собі дав клятву, що під час війни нікуди не поїду, хоча мою сім'ю запрошували. Так, я не можу тримати автомат. Але я можу робити театральний продукт. Він сьогодні теж потрібен, тому що наше слово — це теж зброя.

Про велику російську культуру

Це велика фікція. Людина, яка має за плечима вікову культуру, не може чинити так. Сьогодні Херсон перетворений на величезну барахолку. Люди виживають, як можуть. У Херсоні буквально через місяць окупації просто на вулицях стоять наливайки — стоїть стіл, і з нього ви можете випити 100 грамів горілки. Все це зроблено для великої культури, тому що в Херсоні такого не було навіть в 90-ті роки. Стоїть бензовоз на вулиці й прямо з нього продають бензин. Вони грабували все, що можна. До речі, коли мене допитували, питали, чи у мене є в бібліотеці "Біла гвардія" та чи я її ставив на сцені. А потім я з’ясував, що перед війною вони зняли якийсь фільм "Біла гвардія", де це коріння українського націоналізму. Мабуть, офіцерський склад змушували дивитися це кіно. Тому от така "великая русская культура".

Про прем’єри Херсонського театру

У Києві в театрі імені Лесі Українки ми готуємо нову прем’єру. Їх буде кілька. Зараз молодий режисер Євген Резніченко працює з акторами нашого театру. Також долучилася Римма Зюбіна, друг нашого театру, і Олена Хохлаткіна. Ми зараз працюємо над проєктом, робоча назва якого або "Окупація", або "Незламний Херсон". Це сучасна драматургія про те, що пережили люди, про окупацію, про Херсон. Ми зрозуміли, що про це треба розповідати. Я був на виставі Маріупольського театру. Вони теж молодці, адже зробили виставу в Києві й показували її в театрі на Подолі. Я просто ридав всю виставу. І зрозумів, що це потрібно людям, які не пережили це. Треба, щоб вони зрозуміли, наскільки це страшно. Уявляєте, яка травма у тієї маленької дитини, яка була змушена місяць-два жити в підвалі, їсти невідомо що і пити з калюжі воду.

Тому ми чинимо спротив. Я повернувся з Полтави, тому що 11, 12 та 13 вересня ми грали виставу-читання. Група, яка перебуває в Полтаві, самостійно зробила роботу. Наш актор Антон Лисенко написав дуже прекрасні тексти. Це вистава "КОЛОХЕРСОН". Там не про війну, а про наше життя до війни. Люди хлюпали носами. Тому що наше життя розділилось на "до" і "після". Мої колеги говорять про російську культуру і що не треба чіпати Чехова. Може, й не треба сьогодні чіпати. Але забути треба. Я не знаю на який час. Поки ця рана не загоїться зовсім і її не стане. Коли вона не просто зарубцюється, а щезне. Доки вона буде, доки на нашому тілі будуть ці рани, про це потрібно говорити.

Наш головний режисер Сергій Павлюк, який був прапором всіх мітингів на Херсонщині, виїжджав через кілька місяців і після обшуків. Він уже другий місяць у Миколаєві випускає вистави з Миколаївським театром. І сьогодні під вибухами ми випустили виставу "Кицька на спогад про темінь". Її прем'єра відбудеться в Києві у театрі Лесі Українки вже 27 вересня. Це вистава про події 2014 року, про біженку з Донбасу. Але сьогодні ми всі стали біженцями, і тому вона дуже актуальна. Цікаво, що ця людина, яка розповідає свою історію, варить наш борщ. І в кінці вистави пригощає глядачів тим борщем, який вона зварить. Журналісти колись написали, що вони смакували борщ, приправлений солоними сльозами цієї жінки. Тож ми відкрили сезон трьома виставами. 

Херсонський театр чинить супротив і працює незважаючи нінащо. Крім того, ми об’єдналися з маріупольцями, які хочуть відновити роботу свого оркестру. Ми плануємо і гастрольну діяльність, і є купа запрошень на фестивалі, зокрема до Польщі та Туреччини. І я дуже вдячний всім театрам Києва, які пішли нам назустріч і допомагають, надавши приміщення і можливість працювати.

Про фестиваль "Мельпомена Таврії"

Фестиваль був спробою поширити голос Херсонщини, дати сигнал тим людям, які в окупації, що про них не забули. Як тільки я вирвався до Львова, я зібрав всіх театралів міста і сказав, що є ідея створити фестиваль і щоб він відбувся. За планом він у нас мав бути 14 червня. Ми зібрали 64 театри в 12 країнах світу. У цей час вони грали вистави у своїх містах і країнах, але говорили про Херсон і запрошували українців-переселенців, які розлетілися по всьому світу. І на нас вийшов навіть театр з Японії. Французький фестиваль з міста Тулузи сказав, що хоче всі дні фестивалю говорити про Україну. Крім того, цим фестивальним рухом ми навіть розбудили театри України, які почали долучатись і відновлювати свою роботу. Тож театральне братство чинить спротив, і це дуже потрібно країні.

На фото: Олександр Книга 

 

Останні новини
У всіх регіонах України застосовуються аварійні відключення світла
У всіх регіонах України застосовуються аварійні відключення світла
Гурт "Циферблат" видав пісню про неправильний вибір, який руйнує життя
Гурт "Циферблат" видав пісню про неправильний вибір, який руйнує життя
Хейтспіч і Shmiska видали сингл про зміни у сприйнятті війни
Хейтспіч і Shmiska видали сингл про зміни у сприйнятті війни
В ООН назвали кількість українських біженців у Європі
В ООН назвали кількість українських біженців у Європі
"Сковорода приречений залишатися міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим завгодно", —  Діана Клочко
"Сковорода приречений залишатися міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим завгодно", — Діана Клочко
Новини по темі
У всіх регіонах України застосовуються аварійні відключення світла
В ООН назвали кількість українських біженців у Європі
Як три революції підготували українців до випробувань війною. Розповідає Євген Дикий
24 лютого "справи Майдану" були евакуйовані з Офісу Генпрокурора — Донський
"До початку наступного року Спеціальний міжнародний трибунал для покарання воєнних злочинців буде створено" — прогноз Володимира Огризка
Наші проекти